…Івась уже ледве переставляв ноги. Ніч застала його серед поля. Було темно, як у мішку. Хлопчик навіть не здогадувався, що це не тільки від швидких сутінків, а й від голоду. Йому ще й удень інколи темніло в очах, а тепер і поготів. А ще ішла обертом голова. Та найдужче допікав різкий біль у животі. Кишки уже не просто грали марш. Їх зводило від голоду. Та якби не той біль, знеможений Івась уже давно впав би у дорожню пилюку чи скотився у канаву, а так мусив іти. Попри дорогу затемніли якісь кущі. Тут хлопчик не витримав і звернув убік. Насилу доплентавшись, звалився на якийсь горбик під ними. Його тіло вмить огорнула така втома, що він уже, здавалося, не відчував ні сухості в роті, ні болю – нічого. Івась з останніх сил скинув із себе стару полатану свитку, кинув її під ноги, на суху торішню траву. Одразу ж і сам упав зверху на неї. Засинав, притулився до затишного горбика і підклавши під голову пусту полотняну торбу…
Хлопчик спав і – чи то від нічного холоду, чи то від болю – раз по раз здригався уві сні. Дні і ночі він то їхав, чим міг, а то йшов зі сходу на захід. У пошуках хліба нелегка доля занесла його сюди, на другий кінець України. Там, на його батьківщині, уже напевне всі очі вигляділи за ним і за тим окрайцем хліба, який міг продовжити життя його рідні. Удома на нього чекають голодні сестрички і хвора мама. А він, геть знесилений, замурзаний і обдертий, звалився під якимось кущем і заснув. Заснув, бо не міг далі йти. Та чи стане сил йому підвестися? Івась зараз спить. Та хто може сказати, що він прокинеться? Ті кілька крихт, що дали йому у далеку дорогу, давно закінчилися, а до першого-ліпшого села він так і не дістався. А чи дістанеться?..
Світало. На землю випала роса. Та, виснажений від довгого недоїдання, хлопчик нічого не відчував. Він і досі перебував у якомусь запаморочливому сні…
Раптом крізь сон почали пробиватись якісь звуки. Вони то затихали, то знову з’являлися. Івась прокинувся. Все ще не усвідомлюючи, де він і що з ним, спробував підвестися. Та де там. Нічого з того не вийшло. Він ледве ворушив руками й ногами. Сил, щоб встати, не було.
Хлопчик беззвучно заплакав. Його замурзане личко перекривилося, вкрилося зморшками, як у старої людини.
- Пробачте, мої рідні, що я так вас підвів! – шепотіли потріскані уста. – Я так старався! Та не зумів!
Під запалими повіками зблиснула сльоза.
- Боженьку! Зглянься на нашу біду! Мені би хоч крихточку хліба, і я би встав! Дійшов до села, – уже й не шепотів, а марив Івась.
Раптом:
- Ба-а-м-м!!! Ба-а-м-м-м!!! Дзень-дзелень! Ба-а-м-м!!! Дзень-дзелень!!! – долетіло до його затуманеної свідомості.
«Дзвони!? Дзвонять дзвони! Церковні дзвони! Село! Поблизу село! – від їх звуку, аж трохи прояснилось у хлопчиковій голові. Одразу ж зажевріла іскорка надії. Проте, коли Івась знову спробував піднятись, вона почала вгасати. – Ні! Нічого не вийде! Не можу! Не піднімусь! Не дійду до села…»
«Ні! Не можна здаватись! Адже на мене так чекають удома, так чекають… Боженьку, змилуйся! Підніми мене!» – волало все у його душі.
Хлопчик щосили вхопився руками за горбик, що його прихистив, й уперся ногами в землю. Йому здалося на мить, що все у нього вийде. Та це тільки здалося. Сили знову залишили його. Івась упав, загрібаючи скорченими пальцями стару суху траву.
- Як прикро! Я дістався під самісіньке село. Та дійти не можу! Все пропало! – від безсилля застогнав хлопчик.
Раптом під пальцями він відчув щось кругле і холодне. Стиснувши невідому річ, Івась подумав:
«Мабуть камінь!»
Він розімкнув пальці...
- Ба-а-м-м!!! Ба-а-м-м-м!!! Дзень-дзелень! Ба-а-м-м!!! Дзень-дзелень!!! – не вгавав у селі дзвін.
- Але що це? – хлопчик не повірив власним очам. Він швидко закліпав очима, намагаючись розгледіти свою знахідку. – Не може бути! Пасхальна крашанка!? Звідкіля вона тут узялася?
Проте далі Івась вже не думав.
- Їжа! Це ж їжа! – разом зі дзвонами у нього всередині все заспівало.
Хлопчик жадібно накинувся на таку довгоочікувану їжу. Він не мав ні сили, ні часу щоб обтеребити її. Спльовуючи, гриз крашанку разом з шкарлупою. Івась відчував, як з кожним шматочком святочного яйця до нього повертається сила. В очах поволі розвиднялося. І тут він нарешті роздивився місце, де заночував. Це було стареньке кладовище. А милий горбик був нічим іншим, як чиєюсь могилкою, яка так заросла бузковим кущем, що з-поміж гілля ледве виднівся похилений почорнілий хрест. Там, під хрестом, лежало ще кілька крашанок.
- Я спав на кладовищі, – зовсім не бентежачись подумав хлопчик.
За останній час він стільки набачився страхіть, що зараз, сільський цвинтар його анітрохи не лякав.
Івась простягнув руку і взяв іще одну крашанку. Тепер їв насолоджуючись, неквапом, і без шкарлупи.
«Ну все! Досить! Після такого голодування більше не можна, а то знову живіт скрутить. Тепер уже від переїдання», – розсудливо подумав малий подорожній.
Підкріпившись, хлопчик уже зміг сісти на краєчок могилки. Знову кинув поглядом навкруг. По один бік на сусідній могилці він побачив кілька крашанок і невеличку пасочку. На цих крашанках щось було написано. Навіть не читаючи, він здогадався що саме:
«Христос воскрес!»
- Воістину воскрес! – відповів хлопчик, і очі його знову заблищали. – Дякую тобі, Боже! Тепер я не помру. Зможу дійти до села. Зможу здобути хліба моїм рідним. Який це справді Великий День!
Тут до Івасевих вух знову долетіло веселе бамкання церковних дзвонів:
Вони не вгавали, сповіщаючи всьому світові радісну новину:
«Життя перемогло! Смерть відступила! Прийшло спасіння!»
Івасеве серце співало разом із дзвонами. Вони наче манили його, наче кликали відвідати їхнє село, їхню церкву. Вони наче промовляли до нього:
«Христос воскрес!!! Христос воскрес!!! Христос воскрес!!!»
- Воістину воскрес!!! – вдячно шепотів маленький замурзаний хлопчик, і дві великі сльози, стікаючи по його брудному личку, лишали чистий зворушливий слід…
Івасик знав, що тепер буде жити всупереч усім жахіттям, всупереч смерті, не зважаючи навіть на те, що на дворі стояла голодна весна - весна 1933-го року…
Мучинский Николай ,
Тернополь, Украина
Женат. Двое дочерей.Собираю разные удивительные истории-свидетельства, которые случаются с нами в реальной жизни ибо Господь творит чудеса и по сей день. С Божьей помощью пишу по них рассказы, в основном на украинском языке. Есть и небольшая часть рассказов надуманных. Они из личных наблюдений и рассуждений, или сотканы из нескольких историй.
Божих Вам благословений! e-mail автора:ilkivkolja@i.ua
Прочитано 4059 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Один день из жизни школы боевых искусств - Наталия Минаева Меч. Это интересно
Древнейшие бронзовые мечи (9-8 вв. до н.э.)
Рубящее и колющее длинноклинковое (до 1,5 м.) оружие с прямым обоюдоострым клинком. Бронзовый меч появился во 2 тысячелетии до н. э., железный - в начале 1 тысячелетия до н.э. Длина их была не более 70 см. Эфес меча состоит из рукояти, гарды (обычно типа крестовина) и головки. У некоторых мечей гарда может иметь форму круга, а головка представлять собой набалдашник. В качестве дополнительных элементов защиты руки отдельные мечи имеют дужки и лангет (небольшой щиток для защиты большого пальца). Рукоять обычно делается из дерева и оплетается проволокой (либо выполняется целиком из металла). Головка представляет собой металлический шарик, который может иметь шляпку (расклепанный конец хвостовика).
Крестовины меча двоякого рода: прямые и с опущенными концами. Меч с крестовинами второго типа наиболее пригодны для рубки с коня. В процессе развития, в зависимости и от оборонительного вооружения, и от приемов боя, форма меча изменялась.
Заподноевропейский меч 15-16 вв.
После падения Римской империи и до выделения рыцарской конницы в главную ударную силу на поле брани, то есть в период с 6 по 10 вв., длинный меч стал массовым оружием во всем регионе. Ведущим типом меча в этот период стал каролингский, названный так в честь правящей во Франции династии Каролингов. Такие мечи, широко распространенные во всей Европе, были длиной 80 - 90 см, шириной 5-6 см и имели прямой клинок, который мог быть как обоюдоострым, так и иметь одностороннюю заточку и скошенное в одну сторону острие.
Скандинавский меч, который еще называют норманским, очень хорошо подходил рослым и физически сильным викингам. Он был достаточно толстым в поперечнике, имел очень массивный противовес (у некоторых мечей размером почти с кулак) и небольшую гарду (или вообще не имел ее). Некоторые мечи имели на навершии крюк или небольшой крюкообразный клинок, которым можно было атаковать противника, уведя в сторону его меч основным клинком.
Мечи 9 - 10 вв. имеют ровный широкий клинок, закругленный к концу, и являются только рубящим оружием. Мечи 11 - 12 вв. с заостренными концами и слегка сужающимися книзу клинками имеют значение не только рубящего оружия, но и колющего. Мечи изготовляли из железа и сварочного булата. В конце 12 в. рукоять меча удлиняется настолько, что позволяет действовать двумя руками. В этот период мечи имеют заточенные у острия клинки, способные проникать сквозь сочленения доспехов.
Ножны у меча деревянные и покрываются кожей или материей и привязываются к поясной портупее на перевязи, каждый конец которой, разрезанный на ремни, образует плетеное кожаное кольцо.
Ремни эти обычно покрыты бархатом, шелком и шиты золотом, а иногда украшены финифтью. К этому времени относится появление рыцарского оружия. Рыцарские мечи выделяются своей красотой, считаясь благородным оружием. В продолжение месяцев их оставляли лежать на алтарях, они участвовали в литургии, их благословляли священники и даже освящали. Лучшие хранились в сокровищницах монастырей под алтарями, на могилах своих бывших владетелей. Им дают имена, как это делалось еще во времена Каролингов; при инвеституре, короновании, посвящении они участвуют в церемонии в силу строго соблюдаемого завета. Их происхождению часто приписывали сверхъестественный характер; некоторые из них якобы обладали волшебными свойствами.
В первой четверти 14 в., после внедрения латного доспеха, клинок рыцарского меча стал длиннее, что увеличивало силу его удара и дистанцию. Так появился полутораручный меч, сначала в Германии, потом - в Англии, затем - в остальных странах Западной Европы.
Европейский меч 14-16 вв.
Классический рыцарский длинный меч окончательно оформился к 13 в. Средняя длина его клинка составляла 75 - 80 см, максимальная - 90 см. меч был плоский, шириной 5 см и имел долы. Гардой служила простая перекладина, дужки которой могли незначительно загибаться вверх. Рукоять, рассчитанная на одну ладонь, имела в длину 10 см. Заканчивалась она навершием-противовесом, которое очень часто использовалось как тайник для хранения какой-нибудь христианской реликвии, повышающей "святость" меча и боевые качества его владельца. Поэтому рыцари навершие в бою не использовали. Вес меча составлял 1,25 - 1,8 кг.
В настоящее время, согласно европейской классификации, под коротким мечом понимается меч длиной до 60 см (2 фута), длинным - от 60 до 115 см (2 - 3,5 фута), полутораручным - 115 - 145 см (3,5 - 4,5 фута), двуручным - больше 5 футов, то есть 152 см. Клинок последнего был шириной 5 - 6 см. Длина его рукояти составляла около 30 см, весил он от 3,5 до 5 кг. Двуручный же "тяжелый меч" весил до 8 кг и мог доходить в длину до 2 м.
Русский меч
На Руси меч являлся дорогостоящим предметом вооружения, часто передавался от отца к сыну. Мечи 10-12 вв. имеют клинок длиной около 100 см, шириной 4 - 6 см, толщиной средней части клинка 3 - 6 мм. Переход в 14 - 15 вв. от кольчуги к наборным доспехам повлиял и на эволюцию меча. Доспехи в бою легче было проколоть, чем разрубить. Поэтому прежнее рубящее действие меча заменяется в 14 в. на колюще-рубящее. Мечи становятся длиннее (до 120 - 140 см). Их рукоять делают большой, крестовину - прямой и длинной (до 26 см). На клинке меча появляются трехрядные долы
